Достовірний факт

Згідно із соціологічними опитуваннями, тільки 3% пацієнтів повністю довіряють своє лікування лікареві. Інші 97% лікарям не довіряють і роблять спроби самолікування.

Гостре респіраторне захворювання та режим лікування

 

051515 1737 1

Усе починається з режиму. Держава. Система покарань. Лікування. Режим свідомо сприймається як щось не дуже гарне, як якась система заборон і обмежень. Антинародний режим. Строгий режим. Постільний режим.

Слово «режим» обов'язково є присутнім у стандартному бланку аркуша призначень будь-якого стаціонару. Саме постільний режим — це дуже розповсюджена лікарська рекомендація, якийсь обов'язковий атрибут лікування. Мов, коли ти хворий, так нема чого стрибати й скакати, а потрібне, як казав М. М. Жванецький, а) лежати й б) тихо…

Тут є ще один — чисто психологічний — нюанс. Оскільки загальноприйняте, що порушення режиму породжують проблеми, завжди зручно режим придумати, щоб потім погодити виниклі неприємності з фактом порушення режиму. Не зовсім зрозуміло, про що мова? Пояснюю.

Доктор призначив хворому Х постільний режим. Виникло ускладнення ГРВІ за назвою «запалення легенів». Вічно-Традиційне питання: хто винуватий? Винуватий хворий Х, тому що порушував режим.

Доктор сказав, що постільний режим — не обов'язково. Виникло запалення легенів. Хто винуватий? Винуватий доктор, тому що не приписав постільний режим і бідний хворий Х, за словами бабусі, «дострибався до пневмонії».

Описана ситуація чудово ілюструє той факт, що при будь-яких хворобах лікарі воліють не з'ясовувати відносини з бабусями й, не мудруючи лукаво, призначають постільний режим. Доходить до того, що рекомендації про постільний режим суцільно й поруч виявляються в аркушах призначень тримісячних дітей…

Тепер питання по суті: як співвідносяться між собою поняття «ГРЗ» і «режим»?

Насамперед слід помітити, що режимні заборони можуть бути обумовлені як індивідуальними показаннями, так і колективними. У першому випадку мова йде про стан здоров'я конкретного пацієнта, у другому — про те, що даний пацієнт являє собою епідеміологічну небезпеку (простіше говорячи, є заразним).

Стосовно до стану здоров'я слід помітити, що при деяких дуже рідких хворобах постільний режим дійсно необхідний. Типовий приклад такої хвороби — дифтерія. Саме при дифтерії рухова активність, зокрема різка зміна положення тіла, провокує порушення з боку серця.

Проте дифтерія — виключення, що підтверджує правило: серед хвороб, об'єднаних терміном ГРЗ, немає станів, в обов'язковому порядку потребуючих постільного режиму.

Заборони цілком можуть бути обумовлені тем фактом, що пересування по квартирі багаторазово збільшує шанси заразити молодшу сестру, але в цьому випадку мова йде не про постільний режим, а про ізоляцію в межах певної кімнати. Головне в іншому — механізм розвитку ГРЗ не зв'язаний тісним образом з руховою активністю, вирішальне значення має не стільки варіант ГРЗ, скільки важкість стану.

Основним критерієм доцільності постільного режиму є бажання конкретної дитини. Дійсно хвора дитина постільний режим вибере собі сам.

Бажання полежати в невизначений час, відсутність прагнення вибратися з ліжка — реальні критерії важкості стану. І напроти: активне пильнування — ознака неважкого перебігу хвороби, ознака видужання.

Навіщо ж тоді взагалі потрібний розмова про режим? Висновок адже напрошується цілком конкретний — не треба ніяких обмежень: погано дитині — залізе в ліжко, добре — вилізе… З погляду здорового глузду все це дійсно так, але що вуж отут поробиш — традиції, страхи, недооцінка того факту, що мова йде саме про дітей! Не про дідуся із хворим серцем, не про бабусю з високим тиском — про дитину!

Основний і знов-таки традиційний аргумент прихильників постільного режиму полягає в тому, що для якнайшвидшого видужання необхідно берегти сили: організм повинен витрачати енергію не на бігання-пригання, а на боротьбу із хворобою. При цьому не враховується той факт, що на гіркі ридання, лементи-крики й спроби з постелі вибратися витрачається енергії не менше, чим на бігання по квартирі…

Ситуація насправді парадоксальна, тому що з фізіологічної точки зору в постільному режимі є зовсім конкретні мінуси.

По-перше, тут мова йде про дітей старшої вікової групи, здатних аналізувати свій стан, отож, для таких дітей перебування в постелі — психологічний комплекс, що породжує думки «я хворий, я нещасний, мені погано». А песимізм і поганий настрій зовсім не сприяють видужанню.

По-друге, є й чисто фізіологічні мінуси. Тривале перебування в горизонтальному положенні приводить до зменшення активності циркуляції крові в легенях, до збільшення ризику скупчення мокротиння — відповідно, і ризик ускладнень у цьому випадку зростає. Крім того, відкашлювання й висмаркування у вертикальному положенні набагато продуктивніше. Описане обумовлює цілком конкретні рекомендації.

Якщо дитині погано й він віддає перевагу постільному режиму, випливає:

  • піднімати головний кінець ліжка під час сну;
  • стежити за тим, щоб не лежав довго в одній позі або на одному боці;
  • прагнути, щоб під час неспання дитина приймала сидяче або напівсидяче положення.

Відмова від обов'язкового постільного режиму — це не привід перегинати ланцюг. Якщо вже ми дійшли висновку, що насильницьке засування дитя в постіль — це неправильно, те не треба робити протилежні дії — улаштовувати оргії з елементами, стрибаннями й біганнями. Тут мова йде не стільки про енерговитрати, які, звичайно ж, не дуже бажані, скільки про те, що фізичні навантаження провокують пітливість. Наслідок пітливості — пересихання слизових оболонок, згущення крові, відповідно, згущення мокротиння, ну а це додатковий ризик ускладнень. Фізичні навантаження супроводжуються надлишковою теплопродукцією, і не дивно, що надмірна активність може приводити до підвищення температури тіла.

Тому, як тільки ми відмовилися від постільного режиму, давайте так оптимізуємо наше з дитиною хворе існування, щоб дитя й у ліжку не лежало, але й не скакало при цьому по квартирі. Щоб ігри були помірковано спокійні, настільні, щоб можна було й почитати, і помалювати, і телевізор подивитися. Щоб не виникало комплексу «я нещасний», але й бажання бігати-стрибати батьки ненав'язливо припинняли, та створювали розумну альтернативу. Сам факт хвороби цілком можна розглядати як привід для покупки нової книжки, диска з мультиками, набору для ліплення, конструктора й т.п. А м'ячик, ролики або бадмінтон пообіцяти купити після видужання. Це, до речі, ще один психологічний момент лікування — після видужання буде щось гарне, а не тільки «усе, здоровий, іди в школу», через що навіть видужувати часом немає бажання.

Медичні статті завдяки:

Лікарські рослини

блекота-чорнаОпис: рослина, висотою 30-70см, з розгалуженим, густо покритим дрібними волосками, трохи липким стеблом....
жостір-проноснийСиноніми: Жостер, Проскуріна, крушина голкова, черноягоднік.Дія: Протипухлинну, проносний засіб,...
валеріана-лікарськаДія: Серцево-судинні, знижує кров'яний тиск, заспокійливу, снодійну, знеболююче, протиспазматичний,...