Достовірний факт

Око людини розрізняє більше 1 мільйона квітів і може сприймати більше інформації, чим самий потужний телескоп.

Діагностика та лікування рубцевого стенозу стравоходу у дітей

Є. Є. Лойко, Д. В. Конопліцький, А. І. Сасюк, О. А. Моравська, З. А. Скакун2, Г. І. Ордак, В. М. Мельник

Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова,

Вінницька обласна клінічна лікарня2

Рубцевий стеноз стравоходу (РСС) – зміна стінки стравоходу органічного характеру внаслідок вроджених та набутих (хімічні опіки, перфорації, операції на стравоході) захворювань. За даними літератури набута стриктура, при хімічних опіках, стравоходу у дітей формується з частотою 4–12% спостережень та близько 50% випадків після ушивання та пластики стінки стравоходу. Частота перфорацій стравоходу при бужуванні спостерігається в межах 2–28% випадків, а летальність – до 3,4% дітей.

Мета роботи: вивчення особливостей діагностики та лікування рубцевого стенозу стравоходу у дитячому віці за три роки.

Матеріали та методи. Для вивчення особливостей перебігу т а формування РСС у дитячому віці проведено ретроспективний аналіз 227 історії хвороби дітей, котрі лікувались у хірургічному стаціонарі ВОДКЛ у 2015–2017 роках. Троє дітей були у віці 4–7 років, решта діти раннього віку. Вивчалася динаміка маси тіла, семіотика захворювання, показники ендогенної інтоксикації в загальних аналізах, реакціях–відповіді паренхіматозних органів. У 6–ти дітей після пластики стравоходу з приводу атрезії стравоходу проведено бужування ділянки стенозу, ще у 3–ох з них видалено стороннє тіло стравоходу органічної природи. Перша ступінь хімічного опіку стравоходу діагностована у 75–ти дітей, друга – у 8 дітей. Бужування по провіднику при рубцевому стенозі після хімічного опіку 3–го ступеню проведено у 140 дітей, у чотирьох хворих – за нитку через гастростому, двом з них проведена балонна дилятація стравоходу.

Результати. Клінічний перебіг пост опікового РСС залежав від концентрації (понад 7%), природи, кількості вживаного патологічного агента, а також рівня надання першої та першої медичної допомоги. Супутня патологія виявлена у всіх дітей з РСС: гострий трахеобронхіт, реакція парабронхіальних лімфатичних вузлів, гострий медіастеніт, ерозивно–фібринозний езофагіт, гастрит, ацетонемічний синдром, дефіцитна анемія І–ІІІступеню. При цьому у 2/3 дітей на І–ІІІ стадії хімічного опіку стравоходу відмічався важкий або вкрай важкий стан (опік гортані і трахеї, медіастеніт, дефіцитна анемія, втрата маси тіла до 2 кг., вторинний імунодефіцит). У третини дітей на І–ІІ стадіях опікової хвороби, яким проводилася лише інфузійна терапія або відстрочене промивання шлунка на фоні легкого або середнього стану важкості – швидко формувався хімічний опік стравоходу ІІ–ІІІ ступеню або РСС (7–14–та доба), виразково–геморагічний гастрит (5–10–та доба) або ж органічний стеноз шлунка (10–11–та доба). Загальна летальність – 0,5% дітей (хлопчик 6–ти років: сепсис, гнійний менінгоенцефаліт). Висновки.

1.            Оральне вживання дитиною сучасних миючих засобів та предметів побуту (батарейки, магніти, тощо) змінюють загальну статистику та збільшують важкість перебігу рубцевого стенозу стравоходу, ерозивного гастриту або стенозу шлунка у дітей.

2.            Діагностика, лікування та профілактика РСС передбачає не лише протишокову, протизапальну, антигістамінну, антибактеріальну, гормонотерапію, первинне промивання стравоходу і шлунка на фоні внутрішньовенної комплексної дезінтоксикаційної терапії, лікування отруєння дитячого організму, але й обов’язкове раннє зменшення площі та ступеню хімічного опіку стравоходу, шляхом тривалого (мінімум 8год.) зі швидкістю 3–5 крапель/хв., орального або під інтубаційним наркозом, зрошення стравоходу холодним 0,9% розчином хлориду натрію з аміноглікозидами та протианаеробними препаратами і термінове видалення електробатарейки зі стравоходу чи стороннього тіла шлунку, а також тривале оральне застосування унібіолу, мадекассолу.

3.            Комплексне лікування РСС включає етапні, з міорелаксантами , бужування по провіднику або за нитку, застосування консервативно–інструментальних методів та методів оперативного лікування.