Достовірний факт

Щодня в людському організмі народжується до 100 мільярдів червоних кров'яних тілець.

Зміни в відхідниково–куприковій звязці при застарілій травмі куприка

В. С. Конопліцький, О. О. Лукіянець, Р. В. Шавлюк

Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова

Вступ. Внаслідок підвищеної поведінкової рухливості, серед дитячого населення часто відбуваються падіння на сідниці, які супроводжуються пошкодженнями зв’язкового апарату куприка та самої кістки, аж до його переломів. Застарілі травми куприка тривалий період часто супроводжуються проявами кокцигодинії і порушеннями акту дефекації у вигляді закрепів та/або енкопрезу. Існуюча на сьогоднішній день методологія лікування цих патологічних станів не має суворо визначеної хірургічної тактики, яка часто полягає лише у видаленні пошкодженого куприка, як радикального засобу боротьби з больовим синдромом. Однак така тактика не завжди доцільна, лишаються невирішеними питання визначення термінів кокцигодинії та необхідності пластики відхідниково–куприкової зв’язки (ВКЗ) у дітей.

Мета: Вивчення морфологічних змін відхідниково–куприкової зв’язки при травмі куприка.

Об’єкт і методи дослідження. Дослідженню підлягали 18 хворих, у яких в анамнезі, в термін від 1 до 2 років, була травма куприка і яким виконувалась кокцигектомія. Дівчаток було 13, хлопчиків 2. Пацієнти при госпіталізації в клініку дитячої хірургії ВНМУ ім. М.І.Пирогова оглядались дитячим хірургом та травматологом, проводився зовнішній огляд та пальпація крижово–куприкової ділянки і промежини, пальцьове ректальне дослідження з бімануальною пальпацією куприка, за необхідністю ректороманоскопія, консультація невролога, уролога, гінеколога, проводилося рентгенологічне дослідження куприка в прямій та боковій (положення пацієнта на боку із зігнутими в колінних та кульшових суглобах нижніми кінцівками) проекціях при якому оцінювалась ануляція куприка за зміною крижово–куприкового кута. У 8–х пацієнтів, після видалення куприка, проводилось морфологічне дослідження мікропрепарату, а саме його кісткової частини та фрагменту відхідниково–куприкової зв’язки.

Результати та їх обговорення. До операції 83,3% хворих висували скарги на кокцигодинію, яка посилювалась в положенні сидячи, з іррадіацією болю, у 55,6% в попереково–крижову ділянку та у 27,8% в нижні кінцівки. Серед всіх хворих, 61,1% пацієнтів, на протязі від 3 до 6 місяців, після отримання травми, висували скарги на порушення акту дефекації вигляді відчуття його неповноти, а в 44,4% сформувались хронічні закрепи.

Ануляція куприка у них дорівнювала 116±3,1°, при нормі 150±3,7° (p<0,01).

При морфологічному дослідженні ВКЗ в усіх препаратах визначався її набряк, розшарування з гомогенізацією волоконець оформленої фіброзної тканини, спостерігались ділянки осифікації. В цілому ВКЗ представлена грубими різноспрямованими жмутками колагенових волоконець з прошарками фіброзно–жирової тканини між ними, як ознаками виражених дегенеративно–дистрофічних змін. При дослідженні фрагментів куприкової кістки в 5 препаратах по краю хрящової тканини визначалась дегенеративно змінена кісткова тканина різної щільності та рівномірним розташуванням остеоїдів та остеоцитів, з фіброзом між балкового простору, відсутністю кісткового мозку, який був заміщений пухкою фіброзною тканиною. В трьох випадках в між балковому просторі визначався переважно жовтий кістковий мозок із значним фіброзом.

Висновки. В терміни 1 рік і більше після травми куприка, в тканині відхідниково– куприкової зв’язки та куприкової кістки виникають виражені дегенеративно–дистрофічні зміни вже на світло–оптичному рівні. Визначені морфологічні зміни в відхідниково– куприковій зв’язці викликають значні порушення її функції, які потребують подальшого вивчення термінів та способу лікування таких посттравматичних змін з метою корекції порушень акту дефекації та зменшення виразності кокцигодинії, що в свою чергу буде сприяти покращенню якості життя пацієнтів.