Достовірний факт

Якщо чоловік викурює по 10 сигарет в день, то ризик розвитку імпотенції в нього зростає на 27%.

Визначення етапів реабілітації хворих котрі перенесли метаепіфізарний остеомієліт

В. А. Дігтяр, Д. М. Лук’яненко, М. О. Камінська, М. В. Савенко,

О. Г. Садовенко

Дніпропетровська медична академія

Вступ. Хірурги і ортопеди, проводячи лікувальні та реабілітаційні заходи хворим на метаепіфізарний остеомієліт (МЕО) здебільшого мають за мету допомогти цим хворим тільки в фізичному одужанні, у той час, коли вони не меншою мірою потребують соціально–психологічної реабілітації. Вирішення цих задач має велике медико–соціальне значення

Мета. Мета дослідження полягає у визначенні обсягу методів медичної реабілітації цього контингенту хворих.

Методика дослідження. Дослідження проводилось методом анкетування за спеціально розробленою анкетою. До анкети були включені питання, котрі охоплювали соціально–психологічний та фізичний стан хворих, що перенесли захворювання. Ми звернулися до контингенту осіб (53 респонденти), які перебували на лікуванні до 20 років тому з вираженими ускладненнями та наслідками метаепіфізарного остеомієліту.

Результати та їх обговорення. Проведену реабілітацію в дитячому віці й пізніше респонденти оцінили як недостатню. Із них 28 (52,8%) осіб взагалі ніякого лікування після виписки зі стаціонару в поліклініці не отримували, стаціонарне лікування проводилось тільки 11 (20,8%) респондентам, санаторно–курортне лікування отримували лише 13 (24,5%) осіб.

На головне питання анкети – як захворювання вплинуло на реалізацію життєвих планів, 8 (15,1%) респондентів відповіли, що остеомієліт перекреслив усі життєві плани. Такий висновок дещо частіше робили пацієнти чоловічої статі – 18,2% проти 10% жіночої (р > 0,05).

З урахуванням результатів дослідження, у теперішній час усім дітям, які надходять до клініки з діагнозом метаепіфізарний остеомієліт, проводиться комплексне лікування. Хворий проходить курс стаціонарного лікування, після чого в умовах полікліники виконується загальнозміцнююча терапія та динамічне спостереження до 2 місяців. Потім, оцінюється патологічний процес у кістці, проводиться корекція іммобілізації, при необхідності – протирецидивне лікування. Через 4–6 місяців після купірування гострого процесу або пізніше, практично усім дітям у залежності від віку (з настанням трьох років) ми рекомендуємо проводити лікування в санаторіях кістково–суглобового профілю. Головними показаннями до санаторно–курортного лікування ми вважаємо порушення кісткової структури, котре призводить до ортопедичних ускладнень та наслідків, спричиняючих інвалідизацію. Протягом 2 років дитина перебуває під наглядом дитячого хірурга та ортопеда полікліники. Одужання пацієнта оцінюється не тільки по відновленню форми та функції кінцівок, загальному стану, але, найголовніше – по відновленню структури кістки. Нагляд за пацієнтом, лікування ймовірних наслідків захворювання надалі повинен проводити ортопед–травматолог. Робота психолога проводиться з дітьми, у котрих виникли ортопедичні наслідки МЕО, що дозволяє підготувати дитину до життя та праці з урахуванням цих наслідків.

Висновки. Виходячи з вище переліченого обґрунтованими є наступні етапи реабілітації у дітей з МЕО: лікування МЕО в гострому періоді та диспансерне спостереження у хірурга та ортопеда протягом 2–х років (реабілітація); відновлення структури і функцій ураженого сегменту кінцівки протягом росту пацієнта (диспансерне спостереження і корекція у ортопеда); корекція наслідків перенесеного МЕО, котра внаслідок тяжких вад пов’язана насамперед з корекцією психологічного стану, що дозволить адаптуватися хворим в суспільстві (протягом життя у ортопеда та психолога).