Достовірний факт

Швидкість кашлю 900 км/год.

Сучасний підхід до хірургічного лікування пацієнтів із захворюваннями щитоподібної залози

А. В. Сивожелізов , К. Ю. Пархоменко, І. А. Криворучко, В. В. Чугай,

К. А. Ажгібесов, Н. М. Гончарова,  А. Г. Дроздова

Харківський національний медичний університет, Обласна клінічна лікарня, м. Харків

Вступ. Проблема хірургічного лікування захворювань щитоподібної залози (ЩЗ) є актуальною внаслідок зростання кількості хворих та рецидивів після операції, а також невизначеності щодо факторів ризику та безпосередніх причин їх розвитку. Крім того, неоднозначність даних відносно застосування малоінвазивних втручань (МВ) у хірургії ЩЗ, значна частота специфічних ускладнень (параліч гортані внаслідок травм поворотних гортанних нервів із розладами фонації і функції зовнішнього дихання, гіпопаратиреоз тощо) визначають той перелік питань, які вимагає уточнень і визначень..

Мета дослідження: аналіз хірургічного лікування та розробка алгоритму хірургічного лікування хворих із захворюваннями ЩЗ.

Матеріали і методи. Були проаналізовані результати оперативного лікування 416 хворих на патології ЩЗ, які знаходились на лікуванні у хірургічному відділенні КЗОЗ «ОКЛ – ЦЕМД та МК» з 2014 по 2017 рр, з них – жінок – 382 (92%), чоловіків – 34 (8%), віком від 25 до 78 років. Діагностика засновувалась на клініко–лабораторних (загально клінічні методи дослідження крові та сечі, біохімічні дослідження крові, визначення рівнів ТТГ, Т3, Т4, антитіл до тиропероксидази та тироглобуліну) та інструментальних методах дослідження (рентгенографія органів шиї та грудної клітки, ультразвукове дослідження ЩЗ з еластографією, виконання тонкогольної аспіраційної біопсії з морфологічним дослідженням пунктату за необхідності). Якість життя у хворих, які перенесли оперативне лікування, оцінювалося по запитальника SF–36.

Результати та їх обговорення. У 170 (41%) хворих спостерігались ізольовані вузлові зміни ЩЗ вперше, а у 5 (1,3%) хворих мав місце рецидив захворювання ЩЗ. У 71 (17%) пацієнта було діагностовано багатовузловий зоб первинно та у 1 (0,3%) хворого – рецидивно. У 19 (5%) хворих можна було казати про змішаний зоб. У 29 (7%) пацієнтів мова йшла про дифузний токсичний зоб, що був діагностований уперше, а у 3 (0,8%) – рецидив цієї ж патології. Аутоімунний тиреоїдит із вузлоутворенням спостерігався у 112 (26%) хворих первинно, а в 1 (0,3%) пацієнта відмічався рецидив. Рак ЩЗ було морфологічно підтверджено у 5 (1,3%) пацієнтів.

У 133 (32%) випадках було виконано гемітиреоїдектомію справа, у 121 (29%) – гемітиреоїдектомію зліва, у 83 (20%) – гранично–субтотальну резекцію ЩЗ із видаленням пірамідного відростка, у 42 (10%) – субтотальну резекцію ЩЗ, у 17 (4%) хворих – видалення пірамідного відростка, у 20 (5%) хворих – тиреоїдектомію, причому у 10 (2,5%) із них було виконано екстрафасціальну тиреоїдектомію. 2017 року у 3 пацієнтів клініки із вузлоутворенням ЩЗ були проведені МВ – відеоасистована субтотальна резекція правої частки ЩЗ. У вищевказаних нами випадках використовувався доступ у правій підключичній ділянці, враховуючи розташування вузлових утворень. Також, у всіх 3 випадках мова йшла про доброякісний первинний процес у залозі.

Післяопераційних ускладнень у вигляді парезу гортані, постійного гіпопаратиреозу, нагноєння рани, кровотечі зафіксовано не було. У 5 хворих (1,3%) мав місце транзиторний гіпопаратиреоз, який був пов’язаний із видаленням одиничних паращитоподібних залоз, та був корегований призначенням дегідротахістиролату від 3–5 діб до 3 тижнів післяопераційного періоду.

Зниження якості життя є станом, характерним для більшості хворих, що піддавалися оперативним втручанням з приводу патології щитоподібної залози.

Висновки. За рахунок більш радикального об’єму оперативного втручання (гемі– чи тиреоїдектомія) при вузлових утвореннях ЩЗ знижується вірогідність розвитку рецидиву захворювання, який потребує повторних хірургічних втручань. Якість життя хворих із гемі– або тиреоїдектомією, як правило, залежить лише від дозування замісної терапії (L–тироксин) у післяопераційному періоді.