Достовірний факт

Найпоширеніші травми при сексі: 54% – садна, синці від укусів; 22% – синці; 15% – садна на статевих органах; 7% – розтягнення зв'язок; 1% – травми статевих органів середньої важкості; 1% – переломи, вивихи.

Методика лапароскопічної апендектомії в ургентному лікуванні гострого апендициту

В. М. Воронич, М. В. Воронич

Ужгородський національний університет, Ужгородська районна лікарня

Вступ. Захворюваність на гострий апендицит (ГА) в індустріально розвинених країнах коливається від 4–6% до 12–23% або 4–5 випадків на 1000 чоловік на рік. Захворюваність на ГА в Україні становила у 2000 році 20,4 на 10 000 населення. За останнє десятиріччя все частіше застосовуються лапароскопічні методики апендектомії. Економічна ефективність, відмінні косметичні результати, нетривалий больовий період після лапароскопічної апендектомії обумовлює все більшу її розповсюдженність. Застосування лапароскопії, як методу оперативного лікування, особливо у пацієнтів з ожирінням, достовірно є більш ефективним втручанням в порівнянні з відкритою операцією. Вкрай важливим для пацієнтів є якнайшвидше одужання, виписка із стаціонару, мінімальний косметичний дефект шкіри в зоні операційного втручання, відновлення звичного ритму життя та працездатності.

Мета дослідження. Обгрунтування лапароскопічної апендектомії в ургентному лікуванні гострого апендициту.

Матеріали та методи. В роботі проаналізовано результати лікування 53 хворих, оперованих ургентно з приводу гострого апендициту. За гендерними особливостями 22 пацієнтів склали жінки, 31 пацієнт чоловіки. Середній вік – 26,4 роки. У всіх хворих (100% випадків) мав місце гострий апендицит. Катаральний – у 7 випадках, флегмонозний – у 35 випадках, гангренозний – у 9 випадках, перфоративний – у 2 випадках. В ході дослідження хворі були поділені на 2 групи: І група, 24 випадки – пацієнти, яким було виконано ургентну лапароскопічну апендектомію; ІІ група, 29 випадків – пацієнти, яким було проведено класичну апендектомію.

Результати та їх обговорення. Всім хворим операційне втручання проводили під загальним знеболенням з інтубацією трахеї та ШВЛ. Пацієнтам першої групи виконувалась лапароскопічна апендектомія за методикою з 3–х портових доступів. Скелетизацію апендикса проводили шляхом пристінкової бі–полярної коагуляції від верхівки паростка до основи. На основу накладали петлі Реддера, між якими паросток відсікався. Ексудат з черевної порожнини евакуйовували електровідсмоктувачем. Пацієнтам другої групи виконували апендектомію з розрізу шкіри за МакБурнеєм з лігуванням судин брижі паростка шляхом прошивання та перев’язки, відсіченням апендикса та погруженням кукси останнього в кисетний та Z–подібний шви. При наявності екссудату в порожнині малої миски черевну порожнину санували; та дренували через окремий розріз в правій здухвинній ділянці. Пацієнтам І групи дозволяли сідати та ходити через 6–8 годин після операції; виписували із стаціонару на 2–5 добу. У всіх пацієнтів І групи відмічено загоєння післяопераційних ран первинним натягом. Жодних ускладнень в ранньому та пізньому післяопераційному періодах не відмічено. Працездатність відновлена на 7–21 день після операції. Працездатність пацієнтів ІІ групи відновлена на 14–40 день після операції. У 1 хворої (%) ІІ групи на 12 добу після операції виявлено абсцес порожнини малого тазу (хвора з гострим гангренозно–перфоративним апендицитом). Серед ускладнень у хворих ІІ групи слід відмітити сероми в зоні післяопераційної рани у 4 хворих (%), що були виявлені на 5–7 добу післяопераційного періоду. Летальних випадків у жодній з досліджуваних груп пацієнтів не було. Ліжко–день становив у І групі – від 2 до 5 днів (у більшості випадків – 3 дні), у ІІ групі – від 5 до 18 днів (у більшості випадків – 8 днів).

Висновки.

Лапароскопічну апендектомію вважаємо методом вибору при ургентному лікуванні гострого апендициту. Застосування біполярної куагуляції та лапароскопічного біполярного диссектора дозволяють скелетизувати та відділити апендикс від власної брижі без інтраопераційних ускладнень. Метод зменшує відсоток можливих ускладнень в післяопераційному періоді, призводить до мінімальних косметичних дефектів, забезпечує ранню активацію пацієнтів після операції, пришвидшує відновлення працездатності та значно скорочує час перебування хворого в стаціонарі.