Достовірний факт

Жінки моргають удвічі частіше за чоловіків

Оцінка результатів лікування вродженої гідронефротичної трансформації нирок у дітей раннього віку

align=center style='margin-top:0cm;margin-right:.35pt; margin-bottom:.45pt;margin-left:.7pt;text-align:center;text-indent:-.5pt; line-height:104%'>О. В. Спахі, В. Я. Барухович, О. Д. Кокоркін, О. П. Пахольчук

align=left style='margin-top:0cm;margin-right:0cm; margin-bottom:0cm;margin-left:11.35pt;margin-bottom:.0001pt;text-align:left; text-indent:0cm;line-height:107%'> 

Діагностика та лікування вродженої патології сечової системи у дітей залишається однією з актуальних проблем дитячої хірургії та урології. Вроджена обструкція сечового тракту часто супроводжується пієлонефритом та призводить до необоротних функціональних і деструктивних змін з боку паренхіми нирок, а інколи до інвалідизації та летальності. У зв’язку з цим, задля верифікації вроджених вад сечовивідної системи використовують пренатальну ультразвукову діагностику та магнітно–резонансну томографію плоду. Існуюча практика, щодо корекції вродженої гідронефротичної трансформації нирок за допомогою відкритого хірургічного втручання є оптимальним при III–IV ступені захворювання, лікування I–II ступеня вади як правило проводиться консервативно.

Мета дослідження – оцінити результати лікування вродженої гідронефротичної трансформації нирок у дітей раннього віку.

align=left style='margin-top:0cm;margin-right:-.55pt; margin-bottom:.25pt;margin-left:-.75pt;text-align:left;text-indent:10.85pt'>Матеріали та методи. На лікування в клініці дитячої хірургії Запорізького державного медичного університету знаходилося 44 пацієнта з вродженим гідронефрозом. Хлопчиків було 24 (54,5%), дівчаток – 20 (45,5%). Середній вік пацієнтів склав 6,5 ± 0,5 місяців.

Всі діти були розділені на дві групи. Першу групу склали 26 (59,1%) дітей, яким верифікація вродженої вади нирки була проведена у пренатальному періоді, з використанням ультразвукового дослідження і МРТ плоду. З яких у 12 (27,3%) дітей був встановлений вроджений гідронефроз I–II ступеня – лікувалися консервативно, у 14 (27,2%) дітей діагностовано аномалія III–IV ступеня цім пацієнтам проведена хірургічна корекція вади. До другої групи увійшли 18 (40,9%) дітей, яким вроджений гідронефроз було діагностовано при проведенні ультразвукового дослідження в постнатальному періоді. З них у 6 (13,6%) дітей верифіковано вроджений гідронефроз I – II ступеня – отримували консервативне лікування, у 12 (27,3%) дітей діагностовано ваду III–IV ступеня – проведена оперативна корекція. З метою оцінки проведеного лікування використовували загальноклінічні, біохімічні, ультразвукові та рентгенологічні методи дослідження сечовивідної системи.

Результати та обговорення. Аналіз катамнезу виявив, що діти І групи, які одержували консервативне лікування мали прояви пієлонефриту в два рази рідше, ніж пацієнти ІІ групи. У хворих І групи, яким проводилося хірургічне лікування в 1,3 рази рідше відзначалися явища запальних процесів сечової системи. У ранньому післяопераційному періоді у пацієнтів обох груп негативної динаміки з боку морфометрії чашково–мискової системи не виявлено. Пацієнтам І групи оперативна корекція вади проводилася в більш ранньому терміні (3,6 ± 0,8 місяців), ніж дітям ІІ групи (8,4 ± 0,5 місяців).

За даними ультразвукового дослідження нирок і сечових шляхів у дітей І групи зменшення розмірів чашково–мискової системи і відновлення паренхіми нирок до показників вікової норми зазначалося через 10–12 місяців після хірургічної корекції вади, а у дітей II групи дана динаміка фіксувалася в середньому через 18–24 місяці.

При оцінці віддалених результатів лікування вродженої гідронефротичної трансформації нирок отримано достовірне зниження кількості запальних ускладнень у дітей з пренатально діагностованою патологією. Висновки.

1.            Найбільш оптимальним методом діагностики гідронефротичної трансформації нирок є пренатальна верифікація вади за допомогою УЗД та МРТ.

2.            Рання діагностика вродженої гідронефротичної трансформації нирок дозволяє своєчасно встановити оптимальну тактику лікування і істотно зменшити кількість ускладнень.