Достовірний факт

Разова зрада партнерові в 46% випадків переростає в постійні пригоди «ліворуч».

Метод діагностики поширеності гострого перитоніту

А. Ф. Гринчук

Буковинський державний медичний університет

Вступ. Діагностика поширеності гострого перитоніту заснована на субʼєктивній візуальній оцінці змін очеревини. Водночас дискутабельним залишається питання про кількість поширених форм, яка за даними різних дослідників коливається від 1 до 3.

align=right style='margin-top:0cm;margin-right:-.5pt; margin-bottom:.2pt;margin-left:.5pt;text-align:right;text-indent:-.5pt; line-height:104%'>Мета дослідження. Розробка способу об’єктивної оцінки поширеності перитоніту.

Обʼєкт і методи дослідження. 20 білих нелінійних щурів. У 1 групі моделювали асептичний перитоніт шляхом інтраперитонеального уведення стерильної жовчі, у 2 групі уводили 20% суміш автокалу. Перед моделюванням перитоніту, через 6 і 12 годин після його ініціації визначали ширину зони розсіювання лазерного променя на парієтальній очеревині. Вимірювання проводили роздільно у передніх та задніх квадрантах черевної стінки, шматки очеревини забирали для гістологічного дослідження.

В клініці обстежено 28 хворих. За клінічними даними місцевий перитоніт виявлений у 12 випадках, дифузний – у 9, розлитий – у 7. Серозний ексудат виявлений у 7 хворих, гнійний – у 9, у решти – змішаний.

Для визначення ширини зони розсіювання використовували монохроматичний лазерний промінь з довжиною хвилі випромінювання 0,63 мкм.

Результати та їх обговорення. В експерименті при контрольних вимірюваннях ширина зони розсіювання в різних ділянках очеревини суттєво не відрізнялась, проте характеризувалась індивідуальною і локальною мінливістю. Через 6 год з часу моделювання перитоніту у обох дослідних групах ширина зони розсіювання статистично істотно перевищувала контрольну. Параметри показників у 2 групі, де при гістологічному дослідженні очеревини виявлене гнійне запалення очеревини, значуще переважали. У тварин 1 групи відмічені ознаки серозного запалення.

Через 12 год у 1 групі ширина зон розсіювання статистично істотно зростала, а у 2 групі суттєво не змінилася. Значних відмінностей між дослідними групами не було. При гістологічному дослідженні в цей період у тварин обох груп спостерігались ознаки гнійно–фібринозного запалення.

Отже, ширина зони розсіювання лазерного променя парієтальною очеревиною суттєво відрізняється у здорових тварин, за умов розвитку асептичного і септичного перитоніту. Застосування такого показника в клініці унеможливлюється видовою й індивідуальною мінливістю. Тому для стандартизації даних ми застосували відносний критерій – співвідношення параметрів абсолютних показників.

В клінічних умовах абсолютні показники суттєво відрізнялись. Параметри показника були найменшими на незміненій очеревині. За наявності гнійного запального процесу зона розсіювання була найбільшою. Відносні показники відрізнялися з характерними закономірностями, залежними від наявності запалення очеревини. Найвищі значення спостерігалися при гнійному перитоніті. Отож даний показник можна використовувати для обʼєктивної діагностики поширеності перитоніту. Висновки.

1.            Зростання ширини зони розсіювання лазерного променя, джерелом якого є монохроматичний лазер з довжиною випромінювання 0,63 мкм, на ураженій ділянці очеревини, порівняно зі здоровою, у 1,5 – 2 рази вказує на наявність асептичного перитоніту.

2.            Зростання ширини зони розсіяння більше, як вдвічі, свідчить про розвиток септичного перитоніту.

3.            Даний відносний показник можна застосувати для діагностики поширеності перитоніту в клінічних умовах.