Медикаментозна алергія у детей: принципий профилактики

Основні принципи профілактики медикаментозної алергії:

головний принцип профілактики медикаментозної алергії простий, зрозумілий, безперечний — максимально можливе обмеження використання лікарських препаратів. Не тільки лікарі, але й батьки зобов'язано пам'ятати очевидне філософське й етичне правило фармакотерапії: відсутність показань є протипоказанням до застосування будь-якого лікарського засобу;

фіксувати всі прояви медикаментозної алергії;

маркування одягу, інформаційні браслети, вкладиші в паспорт, у свідоцтво про народження, у щоденник — скрізь, де тільки можна, посилання на наявні алергійні реакції. Особлива пильність у ситуаціях, коли дитина залишається без батьків! Вчасно інформувати незнайомого лікаря, шкільну медсестру, виховательку дитячого садка, спортивного тренера і т.д. і т.п.;

навчати дитину основам медикаментозної безпеки: ні в кого не брати ніяких ліків, запам'ятати назва того, чого не можна, і з першою нагодою розповідати про цей будь-якій людині в білому халаті;

обмежувати використання препаратів, що часто викликають алергійні реакції;

пам'ятати про спадковість і інформувати лікарів про випадки медикаментозної алергії в найближчої родички;

уникати парентерального введення ліків завжди, коли це тільки можливо;

обов'язково вести облік усіх застосовуваних ліків і пам'ятати про те, що:

повторне застосування ліків підвищує ризик алергії;
повторне застосування ліків, на які була алергійна реакція, супроводжується посиленням проявів алергії;
повторне застосування ліків, на які була анафілактична реакція, являє собою реальну загрозу життя!

при розвитку медикаментозної алергії з'ясовувати в лікаря, з якими конкретно препаратами можлива в цьому випадку перехресна алергія. Не покладатися на пам'ять! Записувати;

максимально обмежити місцеве використання лікарських засобів, застосовуваних системно, — насамперед антибактеріальних;

застосовувати, коли це можливо, діагностичні тести, здатні виявити присутність специфічних Ige.

На жаль, досить розповсюдженої є практика масового застосування протиалергійних засобів ( як правило, антигістамінних) нібито для профілактики медикаментозної алергії.

Якщо є алергійна реакція на якийсь препарат, то його не слід призначати, а якщо ліки все-таки призначені, слід негайно припинити його використання з появою перших ознак алергії.

Масове профілактичне застосування антигістамінних засобів лише необґрунтовано збільшує вартість лікування й фармакологічне навантаження, найчастіше не дозволяє вчасно виявити симптоми медикаментозної алергії й, відповідно, вчасно скасувати препарат.

Одночасне застосування зухвалого алергію лікарського засобу й протиалергійних препаратів допускається лише тоді, коли ліки нема чим замінити, коли мова йде про реальну загрозу життю. Проводиться подібна терапія винятково в умовах стаціонару, при цьому використовуються спеціальні схеми десенсибілізуючого лікування й забезпечується постійна готовність до надання невідкладної допомоги у випадку анафілаксії.

Ряд педіатрів уважає, що профілактичне застосування антигістамінних засобів має сенс тоді, коли дитини з вираженою схильністю до алергійних реакцій готовлять, наприклад, до вакцинації. Ще раз хотілося б звернути увагу на те, що мова йде не про масове застосування протиалергійних засобів, а про їхнє використання в досить обмеженого дитячого контингенту — саме в дітей, схильність яких до медикаментозної алергії підтверджена досвідом лікарського спостереження.

Спірним ( для деяких лікарів) питанням профілактики медикаментозної алергії є доцільність проведення шкірних діагностичних проб. Суть діагностичної проби полягає в тому, що до того, як увести парентерально потенційно небезпечний у плані медикаментозної алергії препарат (антибіотик, місцевий анестетик і т.д.), невелике його (препарату) кількість уводиться внутріщкірно. Відсутність реакції через 20-30 хвилин свідчить про те, що препарат можна застосовувати.

Протягом декількох десятиліть подібні проби проводилися масово, так що накопичений величезний досвід.

Анафілаксія не залежить від дози, тому навіть пробного внутрішншкірного введення невеликої кількості препарату цілком достатньо для виникнення анафілактичгої реакції. Шкірні проби не в змозі зменшити ризик анафілаксії, але ж це те, чого й лікарі, і пацієнти бояться найбільше.

Якщо ж мова йде про неважку алергійну реакцію, то немає особою різниці — буде вона виявлена після проби або після першого парентерального введення.

Ще один момент, що визначив скептичне відношення сучасної медицини до доцільності шкірних діагностичних проб, — величезна кількість хибнопозитивних реакцій, тобто проба показує, що алергія є, а застосування препарату цього не підтверджує.

Шкірні діагностичні проби, проте, іноді проводяться, але, по-перше, не всім підряд, а лише пацієнтам з особливим ризиком алергії, але не алергії «взагалі», а алергії до цілком певного лікарського засобу. По-друге, мова йде не про примітивне «внутрішншкірне введення невеликої кількості препарату», а про спеціальну діагностичну методику, коли потенційно небезпечний препарат розводиться особливим розчинником в особливої пропорції, коли одночасно з нанесенням досліджуваного ліків на шкіру проводяться контрольні проби з відомим алергеном (розчином гістаміна) і з нейтральним розчином.