Основні принципи профілактики медикаментозної алергії:
На жаль, досить розповсюдженої є практика масового застосування протиалергійних засобів ( як правило, антигістамінних) нібито для профілактики медикаментозної алергії.
Якщо є алергійна реакція на якийсь препарат, то його не слід призначати, а якщо ліки все-таки призначені, слід негайно припинити його використання з появою перших ознак алергії.
Масове профілактичне застосування антигістамінних засобів лише необґрунтовано збільшує вартість лікування й фармакологічне навантаження, найчастіше не дозволяє вчасно виявити симптоми медикаментозної алергії й, відповідно, вчасно скасувати препарат.
Одночасне застосування зухвалого алергію лікарського засобу й протиалергійних препаратів допускається лише тоді, коли ліки нема чим замінити, коли мова йде про реальну загрозу життю. Проводиться подібна терапія винятково в умовах стаціонару, при цьому використовуються спеціальні схеми десенсибілізуючого лікування й забезпечується постійна готовність до надання невідкладної допомоги у випадку анафілаксії.
Ряд педіатрів уважає, що профілактичне застосування антигістамінних засобів має сенс тоді, коли дитини з вираженою схильністю до алергійних реакцій готовлять, наприклад, до вакцинації. Ще раз хотілося б звернути увагу на те, що мова йде не про масове застосування протиалергійних засобів, а про їхнє використання в досить обмеженого дитячого контингенту — саме в дітей, схильність яких до медикаментозної алергії підтверджена досвідом лікарського спостереження.
Спірним ( для деяких лікарів) питанням профілактики медикаментозної алергії є доцільність проведення шкірних діагностичних проб. Суть діагностичної проби полягає в тому, що до того, як увести парентерально потенційно небезпечний у плані медикаментозної алергії препарат (антибіотик, місцевий анестетик і т.д.), невелике його (препарату) кількість уводиться внутріщкірно. Відсутність реакції через 20-30 хвилин свідчить про те, що препарат можна застосовувати.
Протягом декількох десятиліть подібні проби проводилися масово, так що накопичений величезний досвід.
Анафілаксія не залежить від дози, тому навіть пробного внутрішншкірного введення невеликої кількості препарату цілком достатньо для виникнення анафілактичгої реакції. Шкірні проби не в змозі зменшити ризик анафілаксії, але ж це те, чого й лікарі, і пацієнти бояться найбільше.
Якщо ж мова йде про неважку алергійну реакцію, то немає особою різниці — буде вона виявлена після проби або після першого парентерального введення.
Ще один момент, що визначив скептичне відношення сучасної медицини до доцільності шкірних діагностичних проб, — величезна кількість хибнопозитивних реакцій, тобто проба показує, що алергія є, а застосування препарату цього не підтверджує.
Шкірні діагностичні проби, проте, іноді проводяться, але, по-перше, не всім підряд, а лише пацієнтам з особливим ризиком алергії, але не алергії «взагалі», а алергії до цілком певного лікарського засобу. По-друге, мова йде не про примітивне «внутрішншкірне введення невеликої кількості препарату», а про спеціальну діагностичну методику, коли потенційно небезпечний препарат розводиться особливим розчинником в особливої пропорції, коли одночасно з нанесенням досліджуваного ліків на шкіру проводяться контрольні проби з відомим алергеном (розчином гістаміна) і з нейтральним розчином.